skittishfox | Entries tagged with конспірологія

А що, як Буданов навмисно вкинув дезу про те, що вбито командувача Чорноморського флоту рф, щоб добитися того, щоб його не звільнили за пройоби з ПВО та на його місце не прийшла більш компетентна людина?

Отож, висловлю свою безглузду конспірологічну теорію.

Надання зброї України дуже гальмувалося "небажанням ескалації". Мені важко сказати, звідки саме йде це небажання, але підозрюю, що одним із компонентів цього небажання були опосередковані загрози росії йобнути по Києву чимось ядерним. Щось на кшталт: "в нас є ядерна зброя, ото ми можемо довбанути по Києву".

Це певний час працювало, доки Україна не отримала сучасні системи ППО. І тут виявилося, що якщо щодо ядерної зброї є певні сумніви, то в плані "можемо довбанути по Києву" є певні проблеми. Так, над Києвом чомусь вибухнуло щось, схоже на болід - після чого, чомусь за збігом відставин було усунено комаднувача Тихоокеанського флота; так само, українці збили "Кінжал" - після чого, знову-таки, за збігом обставин, ракета Storm Shadow опинилася вже в Україні. Тепер черговий рейд шістьма "Кінжалами", який, наскільки видно, для ППО закінчився успішно - і вже українських пілотів тренуватимуть в Європі.

Для чого це все? Для путіна найгіршим варіантом є невдале використання ядерної зброї - там, де носій збили, і от, завдяки техніці, що американці нещодавно надали українцям, весь світ має беззаперечні докази того, що цей людожер намагався зробити. Тому, аби продовжувати шантажувати Європу, путіну необхідно демонструвати, що в нього є носії, які гарантовано можуть уразити українські "центри прийняття рішень". І, схоже, зараз всім стає ясно, що такої "золотої кулі" в Кремля немає.

Читаю "Книгу ювілеїв". Це таке золоте дно для усіляких любителів "загадок історії", що я здивований, як ще це не розтягли на більшу кількість шматків. Або, принаймі, на сюжети бойовиків та ігор.

Почнемо з головного: "Книга ювілеїв" історична, оскільки її фрагменти були присутні серед Кумранських рукописів. Більш того, досьогодні вона дійшла лише в рукописах та в перекладі на ефіопську, бо вона входила до канону Ефіопської православної церкви. Порівняння фрагментів рукописів з Кумрану та тексту ефіопів каже нам про те, що співпадінь там приблизно як в решти Старого Заповіту - тобто, вважати її якоюсь повною маячнею немає сенсу.

По-друге, як не дивно, "Книга ювілеїв" в значній частині місць додає логіки Старому Заповіту. Чому саме Аврам став обраним? Бо Аврам знав іврит, а інші його забули під час будівництва Вавілонської вежі (яку, до речі, за цією книгою будували не в Вавілоні). Чому мати так підтримувала Ісака замість Ісава? Бо Ісав не вмів читати (а знання івриту там є однією з частин заповіту), і Аврам через голову наказав дружині Іосифа зробити так, як вийшло (до речі, в Книзі ювілеїв Ісав зрештою йде війною на Ісака). Чому фараон ледь не вбив Моісея, але Арон, його брат, нормально дожив до цього часу? Бо за наказом фараона через перенаселення євреїв страчували усіх немовлят, народжених через рік. Ну й таке інше, усього я не пам'ятаю.

По-третє, ця книга - нарешті дуалістична. В цілому, Старий заповіт ніби не дуалістичний - на відміну від Нового, де боротьба з бісами - це чи не одна з головних задач християнина. Єдиним виключенням є історія з Лотом, але й там Сатана не зовсім такий новозаповітний, а, скоріше, за нинішніми уявленнями адвокат диявола. Схожею фігурою в Книзі ювілеїв є князь Мастема - під чиєю владою опиняється десята частина Наглядачів, заради знищення яких і влаштовувався Потоп. Наглядачів при цьому ув'язнюють під землею, схоже, що в Шелобі - однак сам Мастема, схоже, не є одним з цих Наглядачів, а, можливо, є просто ангелом. Саме Мастема, наприклад, пропонує Богу випробувати Авраама принесенням в жертву Ісака - тобто робить фактично те, що за сюжетом Лота робить диявол чи як там точно його назвали. Навіть суто з логіки еволюції теології більше схоже на те, що Мастему та частину з Книги ювілеїв прибрали з іудаїзму тому, що іудаїзм пізніше відкинув дуалізм, ніж на те, що його туди домалювали.

І от ми підходимо до найсмачнішого: до альтернативно-історичного, тобто до усього того, на чому можна намалювати сюжета гри.

Отже, так: під час Наглядачів, безпосередньо перед Потопом, там розвилася якась ворожба, в тому числі - на зорях, але не лише. Аби позбутися її, Бог влаштував Потоп; однак, один з онуків Ноя потайки знайшов наскельні написи, що зберіглися з допотопних часів, та скопіював їх. Цим онуком був один з прапрапрадідів самого Аврама, тому так і виходило, що вони водночас і знали іврит, і були так зав'язані на ідолів. Більш того, за цими написами було написано книгу з усіма таємницями. Ще більше - сам Авраам знав цю ворожбу, але добровільно від неї відмовився.

Друге - це те, що коли Ной почав заселяти землю післа Потопа, то, аби полегшити йому життя, Бог розповів йому усі таємниці охорони здоров'я, які Ной записав у книзі.

Третє - це те, що Вавілонська вежа не лише будувалася спираючись на допотопну ворожбу, але й будувалася не в самому Вавілоні, а між Вавілоном та іншим містом. Руйнація вежі та змішення мов розпочинає черговий цикл боротьби з "ворожбою", який починається до Авраама, і до якого входять знищення Содому та Гоморри (ні, їх однозначно не прив'язують до бажання когось згвалтувати).

Ну й наостанок: за Книгою ювілеїв, в "післяпотопні" часи зберігалоса набагато більше святих місць, ніж в Старому заповіті. По-перше, лишився Еден. По-друге, Колодязь Клятви не в Беершебі та взагалі старіше, ніж покоління Авраама. По-третє, там більше святих гір (вже не пам'ятаю, які).

Тобто реально виходить, що якщо писати щось альтернативно-історичне в регіоні, то треба уважно читати Книгу ювілеїв.

Ну а давайте розглянемо таку версію: кримський міст підірвав ФСБ, але помилково.

Ото вхідні дані: контейнер з якоюсь плівкою довго та заморочливо йде з України до Криму. Причому йде підкреслено заморочливо, але підкреслено з України: ніяких варіантів на кшталт "перевантажити вибухівку в інше місце" там не проглядається.

Контейнер під час вибуху мав бути вже в Криму, де й мав вибухнути. Ніяких доказів того, що за ним якось спостерігали на мосту та підірвали дистанційно, ми не маємо, та не так-то й це просто, особливо коли росіяни намагаються глушити сигнали навколо мосту. При цьому перевантаження на фактично випадкову вантажівку робить задачу стеження за контейнерами ще важчою. Я вже не кажу про розклади "пішов спати в машині біля мосту", тобто в тій зоні, де і стежити важко, і глушиться теж багато що.

Ну й плюс незадовго до вибуха на мосту в NYT з'являється дивний злив щодо Дугіної та того, що буцімто адміністрація США не в захваті від таких дій СБУ. А тут вже й в Суровікіна все готово, як операція возмєздія за теракт.

Тому версію про те, що фура на Кримському мосту мала вибухнути десь в Криму за таймером, але не вибухнула тому, що водій натомився та пішов спати в захищеній зоні, тому під час вибуху їхав по мосту, я теж би геть не відкидав.

Оскільки зараз преса збудилася щодо особистості Свєтлани Крівоногіх, додам і я свої п'ять копійок.

Я вважаю, що ніяка Свєтлана Крівоногіх не коханка Путіна. Більш того, думаю, що це - остання людина, з якою Путін погодився би спати.

Бо вона - його донька.

Дивіться самі.

Свєтлана Крівоногіх народилася в родині, що вже розпадалася: її тато добряче пив та помер невдовзі після її народження. Сама ситуація в родині натякає на можливість коханців у жінки. В той самий час, у 1974-75 роках, молодий студент Володя Путін закінчував юрфак та розподілявся в КДБ, і, хоча він міг "замутити" на татовому Запорожці чи що там в нього було, вочевидь, постійної кралі в нього не було. Більш того, дуже навіть можливо, що "роман" з заміжнею дамою міг стати "вовчим квитком" для молодого та амбіційного співробітника КДБ: таке там не полюбляли. Дуже ймовірно, що саме наявність коханки та, можливо, проблеми з грошима призвели до того, що Путін одружився за радянськими мірками надзвичайно пізно та, схоже, в той момент, коли без дружини його б з країни не випустили. До того ж, сам вибір його офіційної дружини натякав на шлюб за якимись розрахунками: Людміла знала своє місце та куди не треба не лізла.

В той же час навіть сам вибір інститута для молодшої Крівоногіх, буцім-то доньки глибоких пролетарів, натякає на те, що гроші в родині були ще до вступу до ВУЗу: в 1993-1995, коли Свєтлана теоретично мала складати вступні іспити, за репетиторів вже треба було "башляти", бо знання, потрібні для такого закладу, в "загальнодебільній" школі не давали. Та й знання мов, яке, схоже, вже було на початку 2000х, в той час "незвідки" не з'являлось. Так, теоретично можливо, що Путін так запав на молоду кралю, що тягнув її через ВУЗ, та ще й після його призначення головою ФСБ в Москві, але чи є в нас подібні приклади? Набагато більше прикладів, коли на цьому все й кінчалося.

Більш того: кар'єра Путіна розпочиналася в ті часі, коли на НТВ тоді ще Гусінского про Путіна йшли роліки як "Крихітка Цахес", і копали під нього дуже активно. За логікою, про молоду коханку точно б дізналися, бо таке заховати важко. Але, тим не менш, про Крівоногіх ані Гусінскій, ані Бєрєзовскій нічого не знали. Незважаючи на вже тоді відомі "рейси до Москви", які згадують зараз, та таке інше.

Продовжимо: чи багато коханок ви знаєте, які б мали честь "тримати" частину власності свого папіка? Я - жодної. Навпаки, нерухомість їм намагаються давати під час розходження, а про те, щоб посвячувати в свої плани, і мови бути не може. А от Крівоногіх отримала честь не лише світитися в офшорах, а, схоже, і мати дуже близькі бізнес-зв'язки з Путіним.

Від кого ж тоді з'явилася донька Єлізавєта Розова, можете запитати ви? Мені теж цікаво. Думаю, що це може бути людина якій, наприклад, Путін зобов'язаний своєму піднесенню до верхівки, бо так просто там не втриматися. Більш того: саме факт, що цю квартиру купили ще в 2003 в Монте-Карло натякає на те, що там все могло бути дуже й дуже непросто.

Але, звичайно, побачимо.

Схоже, що одним із методів, за допомогою яких СРСР намагався вибити технологію масового виробництва пеніциліну з США, стали спроби зацікавити США (або будь-кого) у сумісних дослідженнях, де технології подвійного призначення можна було б якщо не отримати у знак подяки, то хоча б зрозуміти більш чи менш чесним шляхом. Через це у 1944-46 роках СРСР намагався зацікавити західну пресу хоч якимось зі своїх "фуфломіцинів" - біоактивних речовин, що виглядали непогано хоча б у пробірці, а там вже можна було б і про масове виробництво поговорити.

Найбільш вдалою спробою з усіх став "препарат КР", який намагались продати як ліки проти раку.

Російськомовні джерела часто подають історію приблизно таким чином: двоє радянських вчених, абсолютно випадково, виступили на конференції з доповіддю про свої результати по раку. Після цього до них приїхав посол США в СРСР, який пообіцяв їм казна що, після чого вони передали рукопис книги про ліки в США. Сталін був розлючений, влаштував показовий процес, перекрив всі контакти та всіх кинув у в'язницю, а вчені продовжили працювати над препаратом в режимі секретності. Більш серйозні дослідники фокусуються на тому, як формувався механізм терору, і яка роль у цьому була особисто Сталіна. Ми ж спробуємо переглянути, що ж саме відбувалося з "препаратом КР", та як йшло його дослідження.

Так от, хронологія приблизно така. У квітні 1946 року кореспонденти Асошиейтед Прес звернули увагу на доповідь Клюєвої на радянській конференції. Як ми усі знаємо, усі радянські конференції, куди мали доступ західні кореспонденти, були добре зрежисованими; казати про "випадковість" тут неможливо. У травні одне з радянських інформагенцій (здається, ТАСС) розповсюдило заяву про те, що, так, дійсно, такі дослідження ведуться, і що результати дуже серйозні. Саме в цей час в США йшло формування великої нової програми про боротьбу з раком; через це дуже швидку американські вчені почали висловлювати думку про те, що непогано було б розпочати співробітництво з СРСР, як це вже було з медичною місією під час Другої Світової, до якої був причетний і Флорі (його візит організовувався за схожою програмою).

В цілому, програму було схвалено; саме її підготовкою і займався посол США, який дуже офіційно відвідував Клюєву під час перемов. Візит, як і мало бути, добре контролювався; настільки добре, що під час "справи КР" посадили навіть перекладача. Однак цього разу програма мала розпочатися з візиту радянських вчених до США, під який була підготовлена низка доповідей та візитів до американських лабораторій.

Головним візитером мав бути тов. Парін, який був великою людиною в АН СРСР, та до цього організовував візит Флорі. Візит широко висвітлювався в пресі; за його результатами принаймні дві лабораторії в США почали намагатися відтворити результати Клюєва та Роскіної, а Парін з дуже великою вірогідністю отримав нагоду побувати у лабораторіях, які займалися в США передовою на той час біологією. Приблизно взимку 1947 Парін повернувся у СРСР.

Однак, проблеми у Паріна почалися ще до повернення. Приблизно у січні 1947 року Сталін почав розкручувати дивовижно суворий процес щодо розробників КР; їх звинувачували чи не в державній зраді. Під процес навіть вигадали нову форму правосуддя - "суд чєсті", де одні мікробіологи звинувачували інших у відсутності патріотизму. Процес та докази були настільки важливими, що редагував їх сам Сталін; тим не менш, на відміну від великих процесів недалекого минулого та майбутнього, все закінчилося відносно нічим: Клюєва та Роскін опинилися в шарашці, а Парін так суворо сів, що прожив ще 20 років та прийняв участь у написанні однієї художньої книги там, за гратами.

Спочатку я думав, що такий показовий суд над Паріним був через провал місії по КР: зрештою, ніяких документів по співробіцнитву підписано не було, а американці, що повторили експерименти Роскіна та Крупіної, просто прийшли до виснувку, що ефекту немає. Однак, після певних роздумів, я змушений був відкинути цю версію: справа в тім, що справа проти Паріна, Крупіної та Роскіна почалася ще тоді, коли Парін був у США; на той час, перемов не лише власне не йшло, але й препарат отримував "добру пресу", оскільки попередні результати дослідників зі США підтверджували ефект. Більш того, незважаючи на те, що у 1947 році ефект не підтвердився, американці не облишали тему повністю, а замовляли додаткові дослідження, в першу чергу - в Бразилії, звідки, власне, і походила інфекція.

Другою моєю думкою стала типово російска риса: наклеп від когось з інших науковців, хто сам хотів би розробляти тему препарату. Але знову щось не сходилося: Крупіна та Роскіну не лише фактично не усунули від розробки препарату, але й ніхто з конкурентів не почав розробляти тему самостійно. Так, є звичайна людська заздрість та ідіотизм, але якось їх в цій справі було забагато.

Таким чином, я прийшов до думки, що справа з КР досягла ефекту, зворотньому того, якого від неї чекали: замість інтереса у науковому співробітництві науковці США почали цікавитися, чим же таким займаються в СРСР, що там не лише віспу на дріжджах вирощують, але й культуту трипазоми? Що ж це там за така дивна мікробіологія?

Таким чином, покарання Паріна було відносно м'яким (навіть відносно інших вчених в історії радянського пеніциліну) не тому, що Парін щось накосячив самостійно: скоріш за все, вирок Паріну був відносно м'яким через вину когось іншого, кого не можна було карати, а засекречення КР відбулося не тому, що КР був занадто ефективним, чи через амбіцію Крупіної та Роскіна - а тому, що цьому "комусь" потрібна була офіційна легенда, чому в СРСР раптом втратили інтерес у розробці протиракового препарату на основі трипазоми, до того ж саме в той момент, коли цю саму трипазому навчилися розводити у штучних умовах.

Приблизно у середині 1920х років СРСР вирішив, що він хоче розробляти біологічну зброю.

СРСР намагався вбити одним пострілом кількох зайців: на теренах бувшої Російської Імперії панували епідемії багатьох хвороб, які так чи інакше треба було лікувати, попереджувати, вивчати та контролювати. Це все потрібно і для біологічної зброї - справді, що може бути краще, ніж вживати ту хворобу, яку лікувати та попереджувати вміє лише твоя армія, а не ворожа? Треба добудувати лише останню ланку, інститути, що могли б масово виробляти агенти біологічної зброї, а для всього іншого можна використовувати і цивільні інститути, які, до того ж, можуть пропагувати радянську боротьбу за мир у цілому світі та таке інше. Це ж не якась там Гамерика, де цивільні можуть все розповісти журналістам, суспільство може підняти хай та змінити уряд - це планова система, де все під контролем. А цивільним можна довірити загальні дослідження, тим паче, що хто його зна, може й вилікують когось.

Як і слід очікувати, наявність військових хозтем призвела до того, що дослідники, що займалися перспективними з військової точки зору темами отримували додаткові бонуси до кар'єри. Одним з таких дослідників була ще молода Зінаїда Єрмольєва, що відкрила, що за певних умов холероподібний вібріон в кишках людини може перетворитися на холеру. Цікавий результат, можна випробувати!

Іронія полягає в тому, що ідіотська на перший погляд ідея саме так і працювала, але з певними "але". Вібріон, що відкрила Єрмольєва, в подальшому було віднесено до виду холери, а переносити токсичність між різними штаммами холери, як виявилося в подальшому, може бактеріофаг СТХ-Ф, який містить генетичний код, що відповідає за виготовлення токсину в організмі холери. Справді, це дуже незвичний випадок, але на той час, звичайно, ще не було ніякої можливості пояснити таке перетворення в рамках еволюції.

Не дуже відставав від своєї дружини і Лев Зільбер: він активно розробляв нові вакцини від найбільш військових хвороб (тіфу, чуми, туляремії), а в подальшому "доводив" теорію симбіозу вірусів і бактерій, вирощуючи культуру оспи на грибку; при цьому оспа дуже вдало не втрачала своєї вірулентності. Єрмольєва так само вирощувала бактеріофаги, що давало їй змогу тримати значні кількості культури холери, яка не втрачала своєї вірулентності роками. Зільбер їздив по експедиціях за новими штаммами вірусів; так само, Єрмольєва їздила на спалахи холери, аби поповнити свою колекцію. Це "сидіння на двох стільцях" не повинно нікого дивувати: зв'язок між радянською программою запобігання епідемій та програмою розробки біологічної зброї було встановлено ще в 40ві роки, тобто відразу, а Зільбер та Єрмольєва займали своє почесне місце в переліку вчених, що причетні до досліджень, пов'язаних з біологічною зброєю, причому те, чим саме вони займалися, засекречено й досі.

Іншою особливістю розробки біологічної зброї в СРСР було те, що фактично відрядження цивільних мікробіологів на військові об'єкти часто оформлювалися як арешти. Так, частина арештів була методом тиску на мікробіологів, аби заповнити вільні вакансії, але такий метод "переводу" існував і для того, щоб у колег "заарештованих" науковців не виникало зайвих запитань. Може, пару разів Зільбер був заарештований саме таким чином?

У 1942 році на окупованих німцями теренах СРСР спалахнуло відразу кілька епідемій. Кен Алібек, перебіжник з СРСР, вважав, що епідемія легеневої форми туляремії на фронті була викликана біологічною зброєю, яку не дуже вдало застосував СРСР та частково потруїв свої війська. Як не дивно, підтвердження цієї теорії можна знайти у... "Відкритій книзі", що писалася за спогадами Єрмольєвої: там Андрія, чиїм прототипом був Зільбер, звинувачують у врєдітєльстві через те, що від мишей, яких заразили експериментальною легеневою формою тифу, випадково заражаються та помирають кілька співробітників. Однак, підозрілі епідемії не обмежувалися туляремією: так, під Ленінградом раптом з'явився той самий енцефаліт з Далекого Сходу, який відкрив Зільбер, у Криму з'явилася Q-лихоманка, а між Сходом України та Волгою (саме по лінію фронту) розпочалася епідемія холери.

Дані про те, що у 1942 році в СРСР взагалі була епідемія холери, були дуже довго засекречені, тому я так для себе і не зміг зрозуміти, де саме була епідемія. Сучасні російськомовні джерела стверджують, що вона уразила лише території, що були під контролем німців; англомовні джерела стверджують, що жодний німецький солдат не постраждав. Генетичне дослідження епідемії холери згадує про зразки з Уфи; хоча я не певен, що мова йде про зразки саме з Уфи, а не з іншого місця, марковані таким чином, однак на мою думку вона все-ж таки була переважно на окупованій території, хоча були й випадки на території, підконтрольній СРСР.

Ще цікавіше виглядає генетичний аналіз холерних вібріонів, що викликали ту епідемію. Як не дивно, вона не виявилася спорідненою тій холері, що зазвичай викликала епідемії в Середній Азії; навпаки, найближчий (генетично) зразок до тієї епідемії походив з... Хабаровська. Ще цікавішими є особливості холерного вібриону: вин розмножувався лише у модифікованому середовищі, не мав білків, що б дозволяли йому розповсюджуватися у воді... але був надзвичайно токсичним та важко лікувався, тобто був настільки близьким до зброї, що вражала лише ворога, але не своїх, наскільки це було можливо.

Останнім аргументом, що дуже сильно схилив мене до розгляду Єрмольєвої саме як до розробника біологічної зброї, став факт її нагородження Сталінською премією за роботи по протихолерним бактеріофагам у 1943 році. За даними Алібека, кілька радянських розробників біологічної зброї саме тоді отримали нагороди зі схожими формулюваннями - "за ліки" - хоча насправді їх заслуга полягала у зброї.

Вчора я прочитав інтерв'ю з людиною, яка буцім-то довго грала з Росляковим в одну з ВКантактікових стратегій. Саме інтрев'ю довго не йшло в мене з голови: цьому добре допомогла учорашня ніч, де в моєї дитини різався зуб, вона не спала і не давала мені спати, тому я міг обміркувати ситуацію.

Коли я давним-давно ще був навіть не в "ВКантактє", а в "Одноклассніках", мене дуже дивував той ринок ігор, який існував на той момент. Хліб з маслом соцмереж - казуалки для домогосподарок - був майже виключно перекладеним з англійської, але існував великий вибір ігор з естетикою "оркопанку", які явно розробляли свої ж. Проблемою було те, що грати в ці ігри часто було неможливо: вони поєднували дебільну механіку, відсутність навіть спроби сюжету та вимагали значно більш донату, ніж західні ігри набагато вищої якості. При цьому на ігрофорумах таки-знаходилися люди, які в них грали, та які розповідали історії про те, як хтось "підняв аккаунт" та продавав його ніби не за десятки тисяч доларів. Я ще дивувався на той час: звідки на Московії люди, які готові платити такі гроші за таке лайно? Однак на фоні загальноросійських понтів мене це тоді лише дивувало.

Перемотаємо ситуацію уперед, років на 6-8. Раптом виявляється, що дитина, яка ніби вбила 20 людей у школі, вже кілька років вісить в такій грі; більш того, в ній, як виявляється, сидить багато людей, що буцім-то "прашлі Чєчню", тобто принаймі мого віку, або й старші. Крім того, ми читаємо, що хоча Росляков, в якого було набагато більше часу, сидів там по 8 годин щодня, він спілкується з таким "вєтєраном" як зі старшим - хоча часу в останнього набагато менше.

І тут я висунув припущення: а що, як усі ці "патріотичні стратегії" і є тими самими "Синіми китами", про які бреше ФСБ?

Давайте подумаємо. Те, що "ВКантактє" і російські розробники софта для соцмереж можуть вважатися відділенням ФСБ - вже ні для кого не є секретом. Не бачив я жодного разу й новин про гравців - рублевих мільйонерів у реальному житті. Те, що чутки про їх існування постійно ходять по мережі - так це класика ФСБ. Те, що існують гравці, які є ігровими мільйонерами - так це теж класика ФСБ. Та й взагалі, ігрові транзакції - це ідеальний спосіб заплатити комусь за якісь "дрібні послуги", бо відслідкувати та розшифрувати його - майше неможливо.

Навіть усе функціонування виглядає дуже логічним: у кланах сидить якась кількість кураторів, чи просто людей з потрібними поглядами, з перегляду повідомлень яких швиденько можна зрозуміти, з ким мають справу. Якщо людина підходить - то її запрошують до клану та простим зміном значення перемінної на сервері ій починає щастити. Треба увігнати до депресії - так само легко влаштувати "чорну полосу" в грі. Треба, щоб з нею не спілкувалися або ігнорували - достатньо або фільтрувати повідомлення, або відправляти їх зі штучною затримкою. Більш того, майже все це можна автоматизувати. Можна познайомити новачка з "новим членом клану", який знає, де знайти зброю, що насправді відбувається в ДНР, та чому хлопець - невдаха. Можна підбивати дітей піти в збройні сили РФ, в РНЄ, та хоч у свідки Ієгови. Можна шантажувати іх соціальним капіталом, та "зламувати" їх облікові записи у російскьих же соцмережах. Взагалі, можна робити усе, що заманеться.

Маячня? Можливо. Але як Касперський починав у КГБ, так само на КГБ працював і винахідник "Тетрісу" - Пажитнов. Можна казати, що сам "Тетріс" навряд чи був саме терористичною розробкою; але той факт, що Пажитнов там чимось займався, свідчить про те, що "органи" цікавилися темою дуже давно. Більш того, співрозробник "Тетрісу", Похилько, вбив родину та себе при достатньо цікавих обставинах, та лишив по собі загадкову записку.

Тому тримайте своїх дітей подалі від російських ігор. Про всяк випадок.

Дивимось за руками:

19 травня лівійський Уряд Національної Згоди ("уряд") відбиває важливу стратегічну базу в прихильників Лівійської Національної Армії ("армія")

22 травня "армія" починає авіаудари проти "уряду", аби помститися за втрату

25 травня (ахтунг! фаш. ресурс) Лавров та Шойгу анонсують свій візит до Єгипту

26 травня в Єгипті терористи у військовій уніформі вбивають 26 коптів-християн. Спочатку на себе ніхто відповідальність не бере, але і Сісі (голова Єгипту), і Хафтар (голова Лівії) вже впевнені, що це - ІГІЛ, який перейшов лівійський кордон та чомусь вирішив напасти саме на коптів. Єгипет вирішує, що треба побомбити лівійські бази ІГІЛ.

26 травня виявляється, що навіть прихильники "армії" цікавляться, як же так виходить, що бойовики ІГІЛ можуть телепортуватися зі східного кордону з Єгиптом відразу на захід, де вони воюють вже з "урядом", і чи не належать ці "телепортатори" до "армії"

27 травня Єгипет вже впевнений, що напад скоїли саме терористи з Лівії, але при цьому чомусь бомбить не ІГІЛ, а зовсім інше угруповування (підтвердження з західного джерела, якщо хтось не вірить)

28 травня виявляється, що Єгипет бомбить чомусь не прикордонні містечка, а міста, які намагається захопити "армія"

29 травня, після зустрічи з Шойгу та Лавровим, Єгипет запевнює, що разом з Росією вони будуть боротися з терором та бомбити саме тих, кого треба

29 травня, після теракту в Манчестері та розстрілу коптів, боротьба між "урядом" та "армією" різко загострюється.

Хто там що організовував я не знаю, але як так Шойгу дату візиту вгадав?

Я думаю, вже всі чули, що в Манчестері теракт скоїв британець лівійського походження. Але, думаю, не всі читали деталі.

Справа в тім, що в історії з цим британцем дуже багато різних незрозумілих речей. Почнемо з одного простого питання: так на чийому ж боці був цей йолоп? Відповідь на це питання є досить неочевидною.

Наразі в Лівії воює три основні сили: уряд національної єдності в Тріполі, лівійська національна армія в Бенгазі, та різного роду ісламські угрупування - переважно в пустелі (оскільки я точно не пам'ятаю назви усіх сторон, то не пишу їх з великих літер). Уряд - це ніби помірковані ісламісти. Батько хлопака був одним з таких ісламістів, які, як завжди, коливалися десь на межі між "ісламістами" та "поміркованими", але в першу чергу жадали позбутися Кадафі. Поки незрозуміло, як саме його батько потрапив до Британії, але не виключно, що він якимось чином співпрацював з британцями під час про-британського уряду Ідріса, та йому показали на двері на початку 70х, коли Кадафі демонстративно бив горщики з англосаксами. До того ж, на початку 2010х батько взяв сина та поїхав воювати з Кадафі, та навіть перевіз родину до Триполі відбудовувати батьківщину.

Оскільки родину батька затримали в Триполі, то можна було б припуститися, що саме в Триполі, який контролюється урядом національної єдності та де є присутність ісламістів, цього сина й завербували. Але ж ні! Син поїхав аж до Бенгазі, аби потрапити у лапи ісламістів! Оскільки Бенгазі контролюється армією, з якою уряд воює вже років з п'ять, то перетини сина настільки ж логічні, як і переїзд якогось ополчєнца з ДНР до Львова, аби встати до лав РНЄ чи чогось подібного.

Все стає набагато більш логічним, якщо згадати, що лівійська армія є клієнтом Кремля; більш того, за підводними пригодами "Адмірала Кузнєцова" лишився непоміченим його візит до Бенгазі, де представники Росії демонстрували лівійцям, що вони такі ж круті, як і НАТО. Крім того, стає більш зрозумілим і візит британця до Сірії: не треба йти ніякими таємними тропами до Аль-Кайди, а достатньо лише завітати на одну із баз Асада.

Фактично, якщо тримати всі ці речі в голові, то стає зрозумілим і мета теракту - підставити ту частину Лівії, що не співпрацює з Москвою - й, що найголовніше, офіційна мета теракту.

А знаєте, чому - офіційно - лівієць підірвав себе на концерті в Манчестері? Мстився за авіаудари США по Сірії. Так, мстився за те, що розбомбили хімічну зброю Асада.